Особливості та проблеми дітей 8 років

Особливості та проблеми дітей 8 років

Восьмирічна дитина починає проектувати своє майбутнє і будує плани. Вона вже здатна зважати на потреби інших людей, але все ще вкрай егоцентрична, а її судження радикальні: вона бачить події чорно-білими, правильними чи неправильними.

Дитина бігає і бешкетує

Нудьга спричиняє у дитини стрес — думки блукають, увага розсіюється, нервова активність зростає. Спожиті глюкоза та кисень перевищують потреби організму, необхідні для виконання певного завдання.

Потрібно спрямувати енергію дитини на корисну справу: щось знайти, вибрати…

Розповідання побрехеньок друзям

Дитина насправді впевнена, що не бреше, коли хвалиться перед друзями. Вона просто намагається підвищити свій соціальний статус. Важливо враховувати, що, нажаль сьогодні соціальний статус надзвичайно високий у того хлопчика, чиї батьки суворі, або якщо його карають і коли він погано вчиться… Тоді його вважають крутим і поважають як хлопців, так і дівчата.

Ігнорування заборон

Заборона все ще спокушає восьмирічних дітей порушувати правило, навіть тепер, коли їхній мозок дозрів, щоб мислити. Можливо тому, що ми часто висловлюємо заборони, як накази, а накази не активують лобовий відділ кори головного мозку. Дитина не розмірковує, а робить (або не робить), як наказують. Вона не усвідомлює наслідків і доречності своїх дій. Бунтувати проти влади, досліджувати себе, прагнути особистої свободи властиво не поганим дітям, а всім людям.

Заборони зосереджують увагу дитини на проблемній поведінці, тоді як правила та дозволи — на бажаній. Краще повідомляти дитині те, що робити дозволено. Батьки хочуть навчити дитину поважати правила, корисні для суспільного життя, а не слухняності. Приклад батьків, безумовно, є найефективнішим способом навчити поваги до правил і законів.

Ненависть до обмежень і повага до правил

Спільне життя вимагає правил, не обмежень і заборон. Правила організовують та створюють можливості. Діти поважатимуть правила охочіше, якщо будуть приймати учать у їхньому формуванні.

Сімейні правила стосуються усіх членів родини -те, що заборонено дітям, заборонено і батькам. Це складно, але приклад батьків, безумовно, є найефективнішим способом навчити поваги до правил і законів.

Запроваджувати сімейні правила можна, як тільки дитина стає достатньо дорослою, щоб розуміти і обговорювати їх. Звісно, діти, що звикли коритися, випробовують цю нову автономію, спочатку прискіпуючись, але дуже швидко, часто на подив батьків, вони виявляють здатність запроваджувати справжні правила спільного життя.

Порушення? Проблеми з поведінкою? Загальні збори на дивані. Замість того, щоб з’ясовувати розбіжності бійкою, діти можуть організовувати сімейні збори, аби встановлювати правила. Таким чином, діти привчаються до думки, що правила захищають та регулюють стосунки між людьми.

Дитина вдає, що не чує

Ми, батьки, любимо розмовляти. Якщо дівчатка біль-менш здатні слухати наші розмови, то хлопчикам це робити складніше. Просто ділянка кори їхнього мозку, що відповідає за мовлення, дозріває пізніше, ніж у дівчаток. А поки що мозок хлопчиків зайнятий налаштовуванням нейронних мереж у центральній нервовій системі, що відповідають за рухи та контроль над тілом. Звиклий до нашої критики, хлопчик не слухає вже з другого слова! На хлопчика краще впливає фізичний контакт: перш ніж заговорити, торкніться його, щоб привернути увагу до себе.

Батьки зазвичай ведуть довгі та нудні нотації для утвердження свого авторитету, але потім слів перевантажує мозок дітей, і діти припиняють слухати.

Психологи радять батькам, особливо хлопчиків, висловлюватись коротко! Можна навіть одним словом нейтральним тоном, щоб привернути увагу: «Душ», «Світло»… І він мобілізує лобову ділянку мозку.

Незграбність

Нещодавно ми аплодували наймізернішому прогресу дитини, а тепер почали зосереджуватись на її помилках. Розвиток дитини триває, та ми помічаємо несуттєве: забула покласти на стіл ложки чи скласти портфель, щось зламала чи отримала погану оцінку. Ми ніколи не кричатимемо на подругу за те, що вона припустилась помилки, тоді чому кричимо на своїх дітей?

Перш ніж кричати, потрібно подумати, яку ділянку мозку дитини ми хочемо активувати. Оскільки основне завдання мозку: захистити організм, забезпечити виживання, то боротьба за небезпекою пріоритетна. Крики та звинувачення «вмикають» мигдалину. Організм породжує гормони стресу, а ділянки мозку, що відповідають за мислення, гальмуються — дитина замирає. Тож кричати марно.

Краще звернутись до дитини, починаючи зі слова «я» та описати факти, свої переживання почуття та потреби. В такому випадку увага дитини зосереджується на вас, і вона слухає. Її мозок «відкритий». Дитина також може відчути жалість і пошкодує, що розбила дорогий для вас предмет. Наші діти більше, ніж ми уявляємо, здатні до співпереживання. Емпатія є природною, але страх гальмує її.

Винагородження не заохочують

Винагороджуючи дитину, ми знецінюємо її зусилля, і потім дитина може просто так не захотіти нічого робити. Психологи радять заохочувати дитину невеликими подарунками за успішне виконання завдань, зрідка, несистематично, і не повідомляючи заздалегідь.

Діти завжди хочуть більше

Найчастіше, діти не усвідомлюють значення наказів батьків, тому що лобова ділянка їхнього мозку залишається неактивною. Мозок не встановив зв’язок від об»єктом бажання (наприклад, морозивом) та обмеженням: повідомлення батьків залишилось у словесній ділянці. Діти добре пам’ятають слова батьків, але… слова не витримують конкуренції з тим, що робить з їхнім мозком сам лише вигляд морозива: стимулює синтезування опіоїдів, які запускають ланцюг задоволення та винагороди. Коли вони бачать об»єкт бажання (морозивом), то бажають його, забувають обмеження батьків, а отже не почуваються відповідальними за свої дії.

Чим менше батьки керують дітьми, тим відповідальніше діти поводяться впродовж дня. Почуття гордості повноцінно живить мозок, і їм не знадобиться цукор, щоб стимулювати себе.

Восьмирічні діти відчувають велике бажання робити добро. Приблизно до 10 років правила для нього мають велике значення. Дитина протестує проти наказів і сперечається, проте пишається, коли отримує доручення, любить організовувати і керувати. Ось такі вони, восьмирічні діти — вже більш дорослі, але ще такі маленькі 😉