Мало хто з батьків знає про існування сімейної форми навчання, а серед тих, хто про неї знає, мізерна частина вирішує навчатися в такий спосіб. Але при цьому здається дуже важливим, щоб абсолютно всі батьки, навіть ті, які обома руками за стандартну школу і всіх сімейників вважають язичниками-сектантами, знали про існування сімейної форми.

Яким дітям підійде сімейна форма навчання

Є діти, яким у шість років до школи йти просто рано

І річ тут не у відставанні в розвитку – такі діти можуть побіжно читати й відмінно рахувати, просто діти не завжди ростуть відповідно до освітнього стандарту. Може, сил поки що бракує, щоб витримувати зошитово-партову форму, може замало ресурсу уваги, щоб не “рахувати ворон”, доки вчитель віщає біля дошки, може, важко стільки часу жити без особистого простору в галасі класу.

Якщо нічого не робити, мовляв, “нехай звикає” – дуже може бути, що спочатку доведеться походити до психолога, потім до невролога і так далі. Натомість можна спокійно евакуюватися на сімейне, і за рік-два спокійно повернутися до школи в другий або третій клас. Дуже може бути, що на той час дитина вже запросто адаптується до школи і буде прекрасно там вчитися.

Контраргумент: “У мене немає на це часу”. Батьки з подивом виявлять, що пройти з дитиною всю шкільну програму помітно простіше і швидше, ніж робити з виснаженим після школи чадом домашню роботу.

Практика показує, що “сімейники”, якщо треба, без особливих проблем повертаються в стіни школи, а аргументи на кшталт “клас його не прийме” та “йому краще відразу звикати, а потім тільки гірше буде” до реальності мають мало стосунку.

І ціла купа інших обставин…

Дитина на півроку їде до бабусі в Канаду підучити мову? Чоловік отримав чудовий річний контракт зі службовим житлом в іншому місті? Ну, ви зрозуміли: “А як же школа?” можна викреслити з переліку тих питань, які заважають втілювати різні життєві плани.

Це саме стосується дітей, які щільно зайнялися чимось окрім школи: спортом зі щільним тренувальним графіком, зборами, змаганнями, музикою з постійними заняттями, репетиціями та концертами або взагалі розпочали свій перший бізнес.

Коли знаєш, що є такий “запасний вихід”, за виникнення будь-яких змін у житті чи будь-яких складнощів у школі по-іншому ставишся до ситуації.

***

Ще одна причина стосується не конкретної дитини, а обставин загалом. Коли в школі з’являються “сімейники”, співробітники школи дивляться на це широко розплющеними очима і натурально роблять відкриття. Вони в деякому шоці, що діти і без їхньої участі прекрасно освоюють все, що потрібно, на саме навчання витрачають іноді в кілька разів менше часу і при цьому мають набагато більший кругозір.

Це трохи, але наближає шкільну адміністрацію і педагогів до думки, що не все, що заведено робити в них, можна робити тільки і саме так.

Сергій Пархоменко