У Вас є певна мета, проста чи складна, і Ви вперто і наполегливо йдете до мети. А якщо шлях до мети більше не радує? Ви починаєте вагатись: просуватись вперед чи визнати себе переможеною. Ви обираєте між безсилою люттю: “Я досягну своєї мети, геть з дороги!” і безпорадним відчаєм: “Я не здатна цього зробити, мені не до снаги, усе жахливо!”
Можливо, варто підійти раціонально?
Тож, як дізнатись, що потрібно припинити розв’язувати проблему за допомогою плану, час відступити? Можна підійти раціонально і і написати 4 списки (точніше, 8 списків, оскільки можна розділити переваги і втрати на ті, які будуть одразу і будуть в майбутньому):
- Які переваги (наразі і згодом) я матиму, якщо продовжу?
- Які переваги (наразі і згодом) я матиму, якщо зупинюсь?
- Що я втрачу (наразі і згодом), якщо продовжу?
- Що я втрачу (наразі і згодом), якщо зупинюсь?
Потім потрібно подивитись на ці 4 списки і прийняти рішення, спираючись на свою оцінку максимальних переваг і мінімальних витрат. Головне, не забути обдумати довгострокові і короткострокові втрати і переваги 🙂
Мій досвід
Приблизно рік тому я таким чином аналізувала, чи продовжувати чи покинути “сімейну” форму навчання синів. Ми перейшли на цю форму навчання, щоб знизити навантаження на синів з боку ліцею, але для мене це була доволі виснажлива справа, коли потрібно було підтримувати зв’язок з усіма вчителями синів, організовувати їхні походи на консультації і контрольні. Два тижні контрольних 4 рази на рік перед канікулами були постійним “авралом”.
Я заповнила всі ці списки, і мене зупинив один пункт “Це можливість відкрити в майбутньому школу Kokoro”. Саме він не дав мені все покинути, і тоді я спробувала максимально оптимізувати наявний процес, щоб він був не такий виснажливий.
Можливо, допоможе інтуїція?
Але дуже часто усвідомлення того, що потрібно відмовитись від своєї мети, приходить до нас не завдяки ось такому розсудливому аналізу втрат і переваг, воно приходить само, завдяки інтуїції, що поза межами раціонального. Ми просто чуємо внутрішній голос, який каже: “Ти зробила тут все можливе. Час рухатись далі”.
Проблема в тому, що люди, і особливо жінки, мають надзвичайну здатність ігнорувати цей голос. Ми живемо в суспільстві, яке цінує самоконтроль, витримку і наполегливість. Багатьох із нас навчають сприймати зміну цілей як слабкість і програш там, де інша культура бачила б відвагу, силу і готовність скористатись новими можливостями. Нас завжди переконують, що полишити мету – це те саме, що зазнати поразки. Ми розповідаємо один одному історії людей, які подолали труднощі і досягли визначних результатів, попри величезний опір, і ці історії нас надихають… Нам здається, що якщо ми не досягнемо своєї мети, то з нами щось негаразд: ми не доклали достатньо зусиль, не “повірили” в себе…
Мій досвід – кінець історії з “сімейною” формою навчання 😉
Повертаючись до питання “сімейної” форми навчання – все змінилось саме завдяки інтуїції… Коли менший син перейшов в 5 клас, і у нього замість 1+1 вчителів стало 11, причому перетинались лише 2-3 вчителя. В старшого в 7 класі стало 18 предметів, тобто 17 вчителів. І далі мені б довелось організовувати процес консультації і контрольних з майже 30 вчителями! А період консультацій і контрольних розтягнувся вже на 3 тижні 4 рази на рік! Порахувавши, що це 3*4=12 тижнів “авралу” в рік, 12 з 52 тижнів добровільного “авралу”… І тоді ми довірились інтуїції і… перейшли на екстернат в дистанційну школу, де 1 атестація на рік в зручний час в дистанційному режимі! Фух!
Так, було боязко, бо тепер ми не “числимось” в нашому ліцеї, в 7-В класі з можливістю приймати участь у активностях класу і можливості і будь-який момент повернутись до звичної форми навчання. Так, жалко втраченої можливості прийняти участь у міській олімпіаді з математики старшим сином (те, чого він довго чекав і до чого ми його готували)…
… Пройшло 2 місяці, і ми не пожалкували про перехід. І ще, що дуже важливо: саме така форма навчання наближає мене до мети створення своєї школи більше, ніж “сімейна” форма навчання 🙂
За книгою Емілі та Амелія Нагоскі “Вигоряння. Стратегія боротьби з виснаженням удома та на роботі”