Чому дитина не хоче вчитись та виконувати домашнє завдання? Що не так з мотивацією?

Чому дитина не хоче вчитись та виконувати домашнє завдання? Що не так з мотивацією?

Якщо порівняти дорослих і дітей, то варто мап’я тати, що процес мотивації в нас відбувається не однаково. І те, що чудово надихає маму чи тата, може абсолютно не спрацювати для дитини. Знання особливостей дитячої мотивації допоможе краще зрозуміти, як з нею працювати, підбираючи методи, що будуть діяти на дитину.

Розрізняють внутрішню та зовнішню мотивацію.

Внутрішня мотивація виникає через зміст самої діяльності і напряму пов’язана із задоволенням, захопленням від процесу, власними думками, почуттями та емоціями. Результат тут є нагородою.

Зовнішня мотивація “я повинен…” пов’язана із зовнішними обставинами та стимулами.

Для дорослого внутрішня мотивація та потужні вольові зусилля для досягнення мети – річ цілком нормальна (ранкові пробіжки, вивчення іноземної мови, робочі перевантаження, дистанційне навчання та ін.).

Для дитини-школяра 6-10 років у навчальній діяльності основною виступає зовнішня мотивація – оцінки, похвала вчителя і батьків. Самій їй мотивувати на навчання ще складно – інтерес, якщо і виникає, то ситуативний та тимчасовий. Це пояснюється тим, що у дитини 6-10 років чистина мозку, що відповідає за планування та прийняття вольових рішень лише розвивається, остаточно вона сформується тільки до 20-25 років. І якщо перед дитиною стоїть вибір – домашні завдання чи мультфільм/грана планшеті, то вона з чистим серцем вибирає останнє.

Завдання мудрих батьків при цьому – не тиск і надмірна опіка, а адекватний аналіз ситуації, розумна підтримка і доцільне використання зовнішньої мотивації та підкріплень.

Способи мотивації дитини до навчання:

  1. Підкріплення – невеличкі позитивні підкріплення (призи, похвала, подарунки, поїздки, гордість за зроблене тощо) є дуже дієвими. Негативні підкріплення (уникання, сором, страх невдачі, покарання тощо) можуть бути надзвичайно сильними за впливом і тривалістю, а іноді – просто руйнівними (у дитини виникає невпевненість в своїх силах, агресія). Тож, намагаємось фіксувати увагу на успіхах дитини та шукаємо позитивне (як дівчинка Поліанна, героїня однойменної книги Елеонор Портер).
  2. Короткі дистанції – невеличкі проміжки часу та досяжні цілі, адже порівнюючи “зараз” та “згодом”, людина схильна вибирати те, що в неї перед очима 😉
  3. Разом, а не замість дитини – давати можливість дитині самостійно робити те, що вона може, не робити домашнє завдання замість дитини
  4. Системність в закріпленні гарних навичок, встановлення та дотримання правил (можна укласти договір з дитиною), використання ритуалів (знайомих алгоритмів виконання домашніх завдань, що повторюються в один і той самий час)

Як влучно зазначала свого часу психолог Юлія Гіппенрейтер, у дитинстві ми дізнаємось про себе тільки зі слів і ставлення до нас близьких – на цьому підґрунті формується наша первинна самооцінка, яка впливає на все життя. Батькам потрібно пам’ятати, що кожним зверненням до дитини (словом, учинком. інтонацією, жестом, насупленими бровами чи навіть мовчанням) ми повідомляємо їх не тільки про себе та свій стан, а й завжди про неї, а часто – в основному про неї…