Прочитай уважно текст.

КВІТИ З ПЕТРИКІВКИ

 – Тату, – попросила Катруся, – розкажи про щось чарівне. Але про таке, що ти його бачив сам.

– Гаразд, – мовив тато. – Чарівне мені справді траплялося.

І він розповів ось про що.

– Одного разу я їхав степом за Дніпром. А був то зимовий день, степ лежав порожній і безсніжний, у ньому ставало сумно й холодно. І раптом я в’їхав у село, повнісіньке квітів! Саме так: квіти цвіли серед зими точнісінько як улітку.

– Знаю! – вигукнула Маруся. – Взимку квіти ростуть в оранжереях*. Тільки вони не чарівні.

– Атож, – погодився тато. – Квіти ростуть в оранжереях, але ці позацвітали на стінах і на тарелях, на скриньках, на шовкових хустинках, на дитячих колисках, на чайниках із чаєм. А було це в селі, що зветься Петриківка, і лежить воно в степу на півдні України.

– Знаю! – вигукнула Маруся. – Петриківка – у Дніпропетровській області, а квіти – мальовані, вони називаються народним розписом.

– Правильно, – мовив тато.

– Але, тату, – допитувалася Катруся, – звідки взялися ті квіти на ім’я народний розпис? Самі виросли чи як?

– Вони також прийшли з давніх часів. Колись по всій Україні малювали на печах і стінах квіти, півнів, голубів. І в Петриківці малювали, бо то було село козацьке, у ньому жили горді й гарні люди. І любили вони також усе гарне.

Фарби тоді робили з лушпиння цибулі, з буряку, чорної шовковиці, навіть з бур’яну. Малювала кожна господиня, а найкраще – Тетяна Пата.

Згодом тут збудували фабрику, і відтоді петриківці малюють свої квіти для всієї України… Та це ще не все.

Професійні художники вчаться в народного розпису малювати по-українськи. Бо троянда чи калина скрізь ростуть однакові, але так, як у Петриківці, їх не малюють більше ніде в світі.

– У Петриківці малюють усе, що гарне, – оповідав тато далі. – А гарне все, на що не глянь. Отож на малюнках – квіти з саду і городу: чорнобривці, мальви, айстри, соняхи, бо їх багато у степу. А ще – дивовижна квітка кучерявка, яка росте в казках. А ще виноград, полунички й неодмінно – калина. Малюють дрібненьке листя і траву – їх називають «папороть». Малюють зозуль і півнів серед квітів, а часом і козаків з дівчатами, і коників, і воликів, і все-все…

Петриківці мають свої малярські таємниці. У фарбу вони додають курячий жовток. Калину малюють просто пальцем. У хід ідуть і дерев’яний кінчик пензлика, і зрізана рогозина – щоб наводити прожилки на листі. А пензлики не купують у крамниці, а роблять їх самі з котячої шерсті. Через те кажуть, ніби в Петриківці всі коти безхвості. Але це неправда. Я сам бачив, що вони з хвостами, а от голови тримають трохи вище, бо навіть вони пишаються чудовими петриківськими квітами! (416 слів)

За Зіркою Мензатюк

*Оранжерея – засклене приміщення для вирощування або перезимівлі рослин у закритому ґрунті.

Виконай завдання.

1. Визнач жанр прочитаного твору.

А казка

Б байка

В оповідання

2. Про що розповідається у творі?

А Про квіти, що ростуть в оранжереях.

Б Про подорож Катрусиного тата степом за Дніпром.

В Про давнє мистецтво українського народу – петриківський розпис.

3. Між ким відбувається розмова у творі?

А Між татом і Катрусею.

Б Між татом і донечками.

В Між Катрусею і Марусею.

4. Як називається дивовижна квітка в петриківському розписі, що росте тільки в казках?

А кучерявка

Б мальва

В соняшник

5. Як називається короткий поетичний твір, поділений на рядки, що римуються?

А прислів’я

Б вірш

В легенда

6. Випиши з тексту речення, у якому розповідається про те, із чого робили фарби петриківці.

7. Про які малярські таємниці петриківців розповідається у творі?

8. Запропонуй свій заголовок до цього твору. Обґрунтуй свій вибір.