З питанням дитячого розвитку ми познайомились з народженням старшого сина. Я з великим задоволенням шукала різноманітні методики, дидактичні ігри та розвивальні іграшки, і ми з сином розвивались разом.

Наше знайомство з дитячими клубами і центрами

В 3,8 років син спробував дитячі танці в одному з найближчих дитячих клубів – походив півроку, і інтерес згас. Можливо, його, як хлопчика, це не зацікавило, або темп занять був занадто повільним, і він заскучав… В зал, де проходили заняття, нас не пускали, але було влаштоване одне відкрите заняття для батьків. Дітей після занять заохочували наклейками, і це сину подобалось. Тож, наше перше знайомство з дитячими клубами відбулось.

Наступної осені ми знову спробували заняття в іншому дитячому клубі. Це було малювання, точніше, арт-студія, оскільки мені розповіли, що такі заняття допоможуть потім синові в школі. Перший викладач синові підійшов. Хоча у цієї дівчини були вади зі слухом, але вона дозволила на першому заняття посидіти в кабінеті мені і молодшому синові, була доброзичливо налаштована до мене і дітей, тож перше знайомство пройшло успішно. Далі ми відвідували ці заняття: ми приїжджали з коляскою в клуб, швиденько з молодшим сином на руках я купувала листок А3 у адміністратора, відводила старшого сина на малювання, а ми з молодшим сином, сидячи на скамейці біля кабінету, читали і розглядали книжки, поки йшло заняття. Було дуже незручно, що всі матеріали для малювання, ліплення, аплікацій потрібно було приносити з собою на заняття, і викладач говорив, що буде потрібно на наступне заняття. Якщо дитина захворіє, то потрібно було дзвонили адміністратору і питати, що треба взяти з собою на наступне заняття арт-студії. Але син ходив із задоволенням, тож заняття ми продовжували. Продовжували до тих пір, поки не змінився викладач. Наступний викладач вже не була настільки доброзичливо налаштована, тож поступово наші заняття завершились і в цьому клубі.

В цей час поруч відкрився дитячий фітнес-клуб, і ми вирішили спробувати походити на єдиноборства в цей клуб. Тут нам сподобалось все: власник облаштував клуб для своїх (і не тільки) дітей, сам вів заняття – і син біг туди з задоволенням. На заняття сина водив чоловік, а ми з молодшим сином потрапили в цей клуб один раз – і мені дуже сподобалось. Нам дозволили почекати в роздягальні, повиглядати звідти на тренування і подивитись разом з дітьми в кінці тренування мультик на великому екрані…. В цей час мій чоловік вирішив вести айкідо для дітей (це була його давня мрія), і підшукав приміщення для тренувань. Звісно, старший син одразу почав ходити на тренування до чоловіка, але про цей фітнес-клуб у нас залишились чудові спогади.

Моя мрія і перший досвід

Наприкінці осені мені попалась інформація про відкриття дитячого клубу – невеличкий курс на сайті власниці дитячого клубу, яка була готова поділитись своїм досвідом по відкриттю дитячого клубу… Мене захопило так, що після короткого навчального курсу я перечитала весь її сайт, всі статті до одної, і я зрозуміла, що ось вона – моя мрія. Вже тоді я згадала наш досвід з відвідуванням дитячих клубів, проаналізувала переваги і недоліки кожного клубу і вирішила йти до своєї мрії – відкрити  наш сімейний дитячий клуб, в якому буде зручно і приємно займатись. Я вирішила вивчитись на інструктора з дитячої та дорослої йоги, бо сама захоплювалась йогою і хотіла допомогти дітям покращити здоров’я за допомогою занять йогою. Одночасно я спостерігала за діяльністю мовного центру, в якому чоловік арендував місце для проведення тренувань з айкідо. Це був центр, що працював вже доволі довго, але, на мою думку, не оптимально, і процеси в ньому вимагали покращення. Керівник відвідувала цей центр рідко, бо був ще філіал в іншому місце, де вона і вела заняття. А тут, за її відсутності, справи йшли, як складеться, адміністратор була недоброзичливою, зате серед інших викладачів була приємні люди…

Я успішно вивчилась на інструктора йоги, і ми домовились, що я зможу з початку літа проводити заняття з йоги в цьому ж мовному центрі. Місце для занять було не дуже зручне: на проході, одразу після входу в центр, тож там постійно ходили діти з батьками на інші заняття, що відволікало дітей на моїх заняттях. Виявилось також, що в будівлі є проблема з санвузлом: доступ до одного був повністю закритий, а до другого можна було потрапити тільки, взявши ключ в адміністратора центру. З позитивного, в мене з’явився невеличкий досвід роботи в дитячому центрі інструктором, досвід спілкування з керівником центру та іншими викладачами.

Наш тернистий шлях до мрії

Восени нам довелось терміново шукати нове приміщення для тренувань, оскільки нам виділили місце для тренувань в зовсім непристосованому для цього місці на іншому поверсі, без роздягальні, поруч з секондом та його запахом… Ми почали терміново шукати інше місце… Нам пощастило знайти тільки напівпідвальне приміщення, і з цього почалась вже історія нашого клубу. Це було дійсно випробування приміщенням на стійкість наших мрій, але ми його витримали! Погане стерлось в пам’яті, зате запам’яталось:

• як до нас прийшла викладач арт-студії з того ж мовного центру, яка теж вже не змогла проводити там заняття
• як я почала займатись айкідо у найкращого інструктора-мого чоловіка
• як ми з чоловіком тренувались 31 грудня, а молодший син грався в дитячій “палатці”
• як тренувались 7 січня, а сини розписували пряники в арт-студії
• як я підготувалась до першого екзамену з айкідо і успішно здала його – для мене це було щастя, яке важко описати
• як в останній день зими ми відкрили підготовчу групу “Айкі-Йожики”
• як ми провели один зимовий курс професій і два літніх курси: курс географії і курс творчості
• як влітку до нас прийшла щаслива звістка про те, що звільнюється місце на другому поверсі – це теж було велике щастя, але переїзду ще довелось почекати пару місяців
• як ми переїжджали, прибирали приміщення, переставляли двері, бо в одному з кабінетів не було дверей
• як на мене впала незакріплена шафа, коли я дуже нетерпляче хотіла її витерти від пилу: обійшлось забиттям – це був ще один момент щастя, коли виявилось, що перелому не було…
• як вже на другому поверсі я провела літній курс “Динозаври”…
• як замовляли меблі та облаштовували кабінети, шукали викладачів та почали проводити заняття з англійської мови, підготовки до школи, математики та логіки, тренування в світлому спортзалі з роздягальнями…

Ми створили сімейний дитячий клуб з любов’ю, разом з дітьми його облаштували і продовжуємо облаштовувати. Клуб для нас, як другий дім, це наша мрія, яка здійснилась, подолавши всі перешкоди і випробування!

А що з тими клубами, в яких займався наш син?

І трохи про ті клуби, в яких займався наш старший син, про висновки, які ми зробили і як організували заняття в нашому клубі, щоб ліквідувати виявлені недоліки:

• Клубу, в який ми водили сина на танці, довелось переїхати в інше приміщення, а потім і взагалі шукали іншу будівлю, подальшу історію я не знаю. Ми ліквідували недолік з закритими для батьків заняттями – в нашому клубі батьки можуть подивитись на перше тренування, якщо потрібно, то і на подальші тренування
• Клуб, куди син ходив в арт-студію призупиняв свою роботу, але, здається. знову відновив. З висновків, які ми зробили: в нашій арт-студії для зручності батьків всі матеріали ми надаємо, включаючи аркуши А3, гуаш, олівці, тісто і пластилін, клей, ножиці…
• Фітнес-клуб, який нам так сподобався, і зараз працює, тільки трохи змінив свій профіль, бо власник тепер не інструктор, а педагог арт-студії
• Мовний центр, в якому ми арендували місце для тренувань, закрився зовсім. На його місці відкрився інший центр і скоро теж закрився…

Історія нашого клубу ще не завершена. Наш сімейний клуб росте і розвивається, відкриваються нові напрямки і курси, бо ростуть наші діти. І кожного року ми поліпшуємо наші курси та сервіс, щоб ставати ще кращими!